На запит стосовно звернення ГО «Українська спілка ембріологів» щодо легітимізації підготовки фахівців з клінічної ембріології Правління УАРМ висловлює свою точку зору.
ГО «Українська спілка ембріологів» ще раз висвітлила дуже актуальне питання про статус ембріологів в закладах охорони здоров’я, які займаються допоміжними репродуктивними технологіями при лікуванні безпліддя. Слід відмітити, що слово «ембріолог» двічі вживається в наказі МОЗ України від 09.09.2013 № 787 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.10.2013 р. за № 1697/24229 (п. 3.19, п. 7.2). В той же час спеціальності «ембріолог» та «клінічний ембріолог» в номенклатурі медичних спеціальностей немає, є в класифікаторі професій ДК 003:2010 – Група КП 2211.2 Біологи, ботаніки, зоологи та професіонали споріднених професій під кодом КП 2211.2 «ембріолог». Тобто перше, що потрібно зробити – це ввести в номенклатуру медичних спеціальностей поняття «ембріолог» або, що більш доцільно, «клінічний ембріолог».
Сьогодні в закладах охорони здоров’я, які використовують допоміжні репродуктивні технології при лікуванні безпліддя, працюють ембріологи, які мають вищу біологічну або медичну освіту та пройшли якісь курси спеціалізації або тематичного удосконалення (наприклад «Лабораторна діагностика», «Медична генетика», «Генетика лабораторна» та ін.).
Якщо звернутись до міжнародного досвіду, то найбільш доцільним було б створення магістерських програм по клінічній ембріології на базі університетів, що мають в своєму складі викладачів загально-біологічного профілю та навчальні лабораторії. Перші етапи навчання повинні здійснюватись на клітинах експериментальних тварин.
Запропонований авторами листа алгоритм спеціалізації за фахом «Генетика лабораторна» та проведення після цього тематичного удосконалення за фахом «Клінічна ембріологія» не вирішує проблеми, а лише пристосовує реалії України до ситуації, що склалась.
Участь Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика або інших закладів післядипломної освіти безумовно доречна. В рамках існуючого законодавства вищі навчальні медичні заклади ІІІ-ІV рівня акредитації мають право заключати договори про співпрацю з медичними закладами будь-якої форми власності. Тому додаткового дозволу МОЗ України для цього не потрібно. Інша справа – чи мають заклади післядипломної освіти в своєму складі фахівців подібного профілю, обладнання для навчання клінічних ембріологів та бажання цим займатись? Чи не стане запропонований механізм лише бюрократичним прикриттям відсутності у нас системи підготовки кадрів клінічних ембріологів?
В будь-якому випадку МОЗ України може сформулювати тимчасові вимоги до клінічних ембріологів на сьогоднішній день при проведенні ліцензування та акредитації закладів охорони здоров’я, виходячи з їх досвіду, проходження тренінгів, участі в українських та міжнародних конференціях, тощо. Наявність формальних сертифікатів по існуючих сертифікаційних програмах («Лабораторна діагностика», «Генетика лабораторна») є лише формальним вирішенням існуючої дуже важливої проблеми.
Правління Української асоціації репродуктивної медицини пропонує наступний алгоритм вирішення даного питання:
1. Ввести в номенклатуру медичних спеціальностей МОЗ України професію «клінічний ембріолог».
2. Після виконання пункту №1 ввести в вищих навчальних медичних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, які мають факультети післядипломної освіти, спеціалізацію «Клінічна ембріологія», а в подальшому – цикли тематичного удосконалення «Клінічна ембріологія». Навчання проводити спільно із ліцензованим та сертифікованим закладом охорони здоров’я, який займається допоміжними репродуктивними технологіями при лікуванні безпліддя, на основі угоди про співпрацю.
